Морозное дыхание Басаврюков

«Телеэкспресс-Плюс», №5, 03.02.2011
Александр Белковский
МОРОЗНОЕ ДЫХАНИЕ БАСАВРЮКОВ

Я слухаю брехні лавину…
І хочеться спитати мені:
Чи ти збудуєш, Україно,
Своє майбутнє на брехні?
Чого у дзвони б’є омана,
Сховавши Божу благодать?
Болять мені оці питання, 
Ой, як розпечено болять…

Вадим Кривченко

С учительницей Гриньковской общеобразовательной школы I-III ступеней Галиной Петровной Халявкой я познакомился во время работы над материалом по Кременчугскому лицею с усиленной военно-физической подготовкой («Закон молчания лицея», «Телеэкспресс-Плюс», №51, 22.12.2010; «Гайдпарк».
Роднит эти, на первый взгляд, разные учебные заведения то, что сегодня ими руководят люди, которых и на пушечный выстрел нельзя подпускать к обучению и воспитанию детей.
Галина Петровна работает в Гриньковской школе 31 год. Она – преподаватель зарубежной литературы. Четыре года проработала завучем. В 1997 г. ей была присвоена высшая квалификационная категория, в том же году она стала победителем конкурса «Учитель года». 
Галина Халявка пишет стихи, сотрудничает с композиторами. Ее песни были отмечены на районном конкурсе «Зоряна доріжка-99». Согласитесь: ведь не каждой учительнице приходит приглашение принять участие в Международном конкурсе-семинаре школьных учителей в МДЦ «Артек» (2000 – 2001 гг). И далеко не у всех присутствует на уроке творческая группа телепрограммы «Имена» Оксаны Марченко, снимавшая в Гриньках фильм о Николае Лысенко – выдающемся композиторе, родившемся в селе Гриньки Кременчугского уезда Полтавской губернии 19 марта 1882 г. 
Галина Петровна – педагог, мастерски владеющий эффективными методами учебно-воспитательного процесса и нестандартными формами проведения уроков. А дети, которых она учит, были в числе победителей Всеукраинского конкурса «Село моє, для мене ти єдине».
В 2009 г. ее ученица Виктория Дехнич (Галина Петровна выступала в роли учителя-консультанта) заняла 1 место в областном конкурсе творческих работ по теме «Неизвестные страницы из жизни выдающихся людей». Наградой для девочки стала бесплатная трехдневная поездка в город Киев: ознакомление с историческими местами нашей Родины, встреча с известными людьми в Доме писателей, о чем свидетельствует множество фотографий. 
Галина Халявка – удивительный человек. Любит путешествовать, вместе с детьми побывала в Крыму, Полтаве, Чернигове, Киеве, Карпатах и других замечательных уголках Украины. 8 раз они были на концертах в Национальном дворце искусств «Украина». Об увиденных зрелищах, творческих вечерах Вадима Крищенко, Андрея Демиденко, Александра Морозова, чьи песни исполняли София Ротару, Таисия Повалий, Павел Зибров, Дмитрий Гнатюк и многие другие исполнители, может помечтать каждый из нас.
Неотъемлемой частью работы учителя принято считать проведение открытых уроков. В 2010 г. Галина Петровна, внедряя в свою педагогическую практику передовые инновационные технологии, провела открытый урок с использованием компьютеров и мультимедийного центра, а также провела прямой телерадиомост с профессором, доктором филологических наук Полтавского национального педагогического университета им. В.Г. Короленко, заслуженным деятелем наук Украины Ольгой Николенко.

«Мертвые души» села Гриньки 
«Пропрацювавши головою профспілкового комітету Гриньківської ЗОШ І-ІІІ ступенів 18 років, я і думки не мала, що так можна здійснити розправу з людиною, яка відстоювала інтереси кожного члена профспілкової організації, вела активну боротьбу з посадовцями районного масштабу, викорінюючи в стилі їхнього керівництва ознаки корупції, – рассказывает известная учительница. – В серпні 2006 року я звернулася з офіційним листом-запитом до голови Глобинського райкому профспілки Наталії Йосипівни Щварц, повідомивши їй про порушення трудового законодавства та зловживання службовим становищем директора Гриньківської школи Ніни Аркадіївни Ткаченко. Замість належної відповіді Шварц здійснила ганебний вчинок: вона приїхала до школи, і, не виставивши ніяких звинувачень на мою адресу, провела профспілкові збори, переобравши голову профкому. Того ж дня мені було винесено і догану, що суперечить чинному законодавству про працю. Та невже ж нашому районному керівництву не соромно за такого «вожака» в профспілці освіти?! 
Але це був тільки початок! Наступним етапом послужило приписування учнів в 10 класі, які взагалі не відвідували школу, а в журналі мали оцінки, і досить високі, навіть за написання контрольних робіт! А деякі з них навчалися в інших навчальних закладах. 
Коли я і моя колега Наталія Миколаївна Сопрун побачили в журналі їхні прізвища, то застерегли класного керівника Василя Друзя, що в нього цей номер не пройде. Адже якщо в класі 12 учнів, то він вважається повним, і класний керівник отримує певну доплату. Якщо хоча б на одну дитину менше – доплати немає. Відповідно, виходячи із контингенту, обчислюються ставки завучу і директору школи, тобто «мертві душі» (хай Бог дасть здоров’я і щастя цим діткам) були навмисно приписані чисто в корисних цілях.

Хаос в журнале и… в головах
Ми з колегою, як люди чесні і порядні, на злочин не пішли і, починаючи з 1 вересня по 31 грудня 2009 року, в клітинках журналу напроти цих прізвищ ставили літеру «н» (не був присутній на уроці). 
Із 26 жовтня по 26 листопада 2009 року в школі був карантин, і заняття в школі не проводилися. Відставання було дуже великим, накази по школі про виконання навчальних програм у зв’язку з карантином видавалися двічі: частина вчителів записала в журнал одні числа, решта – інші. Таким чином, навчання в школі проводилися по суботах, писались додаткові контрольні роботи, кожен учитель намагався виконати навчальну програму.
За тиждень до цих подій я була на лікарняному, 29 грудня вийшла на роботу. Учні 10 класу написали другу контрольну, і я мала її перевірити. Але я тоді добре запам’ятала, що йшла на урок без журналу. Потім, аналізуючи події того дня, я була впевнена, що вже кінець I семестру, і що вчителі виставляють оцінки, але я навіть не могла уявити, що журнал можна вкрасти.
– І хто ж вкрав журнал?
– 30 грудня 2009 року, під час засідання педагогічної ради, заступник директора по виховній роботі Курченко запропонувала «зробити» золоту медаль учню 10 класу, мама якого, Оксана Іванівна, працює в школі вчителем молодших класів. Хлопчик непогано вчиться, але він відомий в школі бешкетник: може і бійку затіяти, і слова нецензурні вживає. Незважаючи на це, мама захотіла cинові золоту медаль. 
Поступила пропозиція проголосувати за дане питання. Ми з Наталією Сопрун були вкрай здивовані, бо в жодній інструкції такого не написано. А з чого зробити ту медаль? Із пап’э-маше? Із пластиліну? Про такі речі не говориться взагалі! 
А Наталія Миколаївна і каже: «Я йому буду ставити 9 балів. Адже якщо дитина постійно отримує 7, 8 або 9 балів, то вона так і тести здасть. Навіщо ж йому народжувати 10 – 12 балів?» 
Врешті решт проголосували всі, крім нас двох. Це й стало основою конфлікту.
А журнал викрали батьки «пластилінового медаліста», які мотивували це незгодою з оцінками з української мови та літератури, які поставила вчителька Наталія Сопрун. Батьки вирішили діяти поза законом – тиском змушували нас виставляти йому високі бали. 
Станом на 29 грудня 2009 року учні 10 класу написали всі контрольні роботи з даних предметів. Наталія Миколаївна, щоб не припуститися помилок при записуванні уроків згідно наказу по школі, виважено підійшла до цього питання. Але перед викраданням журнал було буквально вирвано в неї з рук, і вчителька (і не тільки вона одна!) не встигла записати уроки та виставити оцінки за вже перевірені контрольні роботи. І все ж найганебніше було ще попереду!
Директор школи, працівники районного відділу освіти, зловживаючи своїм службовим становищем, вчинили лайку, а перебігом цих подій стали приведені за руку в школу бабусі, які своїм криком, брудними словами порушували тишу шкільних коридорів. А за бабусями поховалися: директор школи Ткаченко, інспектори районного відділу освіти Іванченко і Пасько, класний керівник 10 класу Друзь, та батько одного з учнів. Лише Наталія Сопрун, спостерігаючи за цим комедійно-ганебним видовищем, іронічно посміхалася, бо росла і виховувалась в учительській сім’ї. До речі, її мама пропрацювала 46 років в одній із найкращих шкіл Семенівського району – Криворуцькій, і саме ця школа надавала путівку в життя не менш, ніж десятьом медалістам щороку! Сама Наталія Миколаївна пропрацювала 28 років у двох школах і такого видовища не бачила і не чула. 
І чомусь ніхто з районного керівництва не підказав батькам та бабусям, що для вирішення даного питання є наказ Міністерства освіти і науки України від 3 червня 2008 року за № 496, де чітко написано: «Семестрова оцінка підлягає коригуванню. У триденний термін після виставлення семестрової оцінки батьки учнів, які виявили бажання підвищити результати семестрового оцінювання, звертаються до керівника загальноосвітнього навчального закладу із заявою про проведення відповідного оцінювання, у якій мотивують причину та необхідність його проведення. Наказом загальноосвітнього закладу створюється комісія, затверджується графік проведення оцінювання». Оцінки ще не були виставлені, журнал було вкрадено, а лайка була розпочата про якісь оцінки…
Пізніше інші вчителі зізналися, що в них теж були відсутні записи уроків, не виставлені оцінки через навмисне вкрадений журнал, але їм «пощастило»: Оксана Іванівна носила журнал по школі, і хто в темному кутку коридора, хто на колінах записували уроки та виставляли оцінки за І семестр… А ми три дні поспіль просили у завуча школи надати нам журнал для виставлення оцінок. У відповідь почули: «Я не знаю, де журнал! Його немає в школі». 
31 грудня всі учні школи отримали табелі успішності за І семестр, а учні 10 класу понесли табелі додому без оцінок із трьох предметів. 
Після закінчення останньої педагогічної ради до нас підійшли діти, Валерій Багно, Василь Білявський, і питають: «Наталіє Миколаївно, Галино Петрівно, а чого в нас немає оцінок?» Ми пояснили учням, що нам не надали можливості виставити оцінки, так як журнал зник невідомо куди.
– Ви знаєте, Галино Петрівно, в мене вже голова сива, але я такого ще не чув!
– Бачите, що в житті буває! Це вже потім виявилося, що батьки «пластилінового медаліста» відвезли журнал в Глобинський районний відділ освіти разом із заявою, в якій написали, що в журналі був хаос. І наше районне керівництво видало наказ від 31 грудня 2009 року про проведення службового розслідування скарги батька учня і перевірку стану ведення класних журналів. І в останній день року, по закінченню всіх виховних заходів та уроків у школі, батько учня привів методиста української мови та літератури районного відділу освіти Ніну Гончарову та голову кущового методичного об’єднання вчителів, які заходилися без заяви батьків, без відповідного наказу по школі перевіряти знання того учня. А під кінець, «за круглим столом», смакуючи новорічними стравами, які поприносила з дому мама «медаліста», консенсусу було досягнуто: «Золоту медаль зробимо!» Бідкався лише хлопець: «Ма! А куди ж ти все повідносила? Через три години Новий рік, а що ми будемо їсти біля ялинки?»
У селі чутки розповсюджуються дуже швидко, і вже на другий день всі знали про те, що комісія їла сир і ковбасу! Нам стало цікаво: «А чи завуч була за тим столом?» І ми відверто її про це запитали.
Виявилося, що була. Їла сир. Чисто випадково туди потрапила. І гадки не мала вельмишановна пані Ніна Григорівна Яхно, що той новорічний шматок сиру обійдеться їй у 800 гривень! Саме таку суму винагороди отримав кожен педагогічний працівник, крім мене та Наталії Сопрун, бо нам були винесені догани за те, що ми своєчасно не виставили оцінки, і ми не мали права на отримання грошей. А завуча було покарано за викрадення журналу. Пам’ятаю, як я їй тоді сказала: «Ніно Григорівно, бачите як дорого коштує шматок новорічного сиру. 800 гривень! А от якби ви сказали Оксані Іванівні: «А ну, Оксано! Давай сюди швиденько журнал, щоб дівчата оцінки виставили!». От тепер і у вас премії немає».
Правда, директор школи Ткаченко вийшла з пропозицією, щоб вчителі зібрали по 50 гривень завучу на премію, і ті заходилися збирати гроші… Ось що робиться в нашій школі! Ви уявляєте?
– А яку ж оцінку надало цьому випадку районне керівництво?
– 4 січня 2010 року ми поїхали до начальника відділу освіти Глобинської райдержадміністрації Тетяни Хлонь. В розмові з нею ми запропонували зняти з нас зайві гроші, що були нараховані за «перевірку» зошитів «мертвих душ». Хай вони й невеликі, але ми і їх не бажаємо отримувати! Ми цих дітей не вчили і зошитів їхніх не перевіряли. Тетяна Леонідівна заперечила, що ніхто з нас тих грошей знімати не буде і що вона особисто дасть розпорядження на проведення службового розслідування.
Через тиждень в Гриньки приїхала комісія у складі методиста Гончарової, інспекторів Іванченка та Паська. Яким же було наше обурення, коли ми прочитали відповідь Хлонь, яка надійшла на ім’я Наталії Сопрун:
«Відділ освіти Глобинської райдержадміністрації повідомляє, що Ваше звернення розглянуто. 11.01.2010 р. було проведено зустрічі з вчителями Гриньківської ЗОШ I-III ступенів, які викладають у 10 класі. В ході бесід, проведених із учителями школи, було виявлено (!), що журнал 10 класу на протязі 29 – 31 грудня 2009 р. був у наявності. Підтвердженням цьому є виставлені оцінки за I семестр 2009-2010 навчального року всіма вчителями, крім Вас та Халявки Г.П. 
Станом на 1 вересня 2009 р. в 10 клас було зараховано 12 учнів згідно поданих заяв та наказу від 31.08.09 р. №59. Заяву на відрахування зі школи батьки Мосійчук Любові подали 06.10.09 р., і вона була відрахована згідно наказу по школі від 06.10.09 р. №77. 
Кам’янська Валентина була переведена на екстернатну форму навчання за поданою заявою батьків 30.11. 09 р. та згідно наказу по школі від 30.11.09 р. За I семестр ці учениці не атестовані. Учителями Друзем В.В. та Сіромахою О.Ю. цим учням до дати їх відрахування було виставлено оцінки з математики та історії відповідно. За поясненням вказаних вчителів, оцінки були виставлені за самостійні роботи, написані цими учнями під час індивідуальних занять («На печі писали!», – комментирует Галина Петровна). Тиск із боку адміністрації школи щодо виставлення оцінок даним учням, крім Вас та Халявки Г.П., інші вчителі не підтвердили. Начальник відділу освіти Т.Л.Хлонь».
– Як казав Козьма Прутков, «Не верь глазам своим!» А де ж були насправді оті дітки? І звідкіля взялися накази по школі?
– Одна з дівчаток з 1 вересня 2009 року навчається в Іркліївському профтехучилищі, в решти були, певно, якісь причини, але школу вони не відвідували.
І свідченням цього є не вигадка, а «Постанова про порушення кримінальної справи та прийняття її до провадження» за № 130110 від 29 червня 2010 року, де начальником СВ (слідчого відділу – авт.) Глобинського РВ ГУМВС України в Полтавській області майором міліції Цукановим було встановлено, що «…посадові особи Гриньківської ЗОШ, зловживаючи службовим становищем, неправомірно внесли до списку учнів 10 класу неповнолітніх Мосійчук Любов, Кам’янську Валентину, Черноволюка Андрія, та на протязі зазначеного часу 2009-2010 н.р. безпідставно та незаконно проводили оцінювання знань вказаних учнів, виставляючи останнім позитивні оцінки, вносячи до офіційних документів неправдиві відомості про відвідування даними учнями школи, оцінювання їх знань та відповідне до нормативного наповнення классу».
А що вони робили із книгою наказів по школі, я не знаю. Може, листи виривали, та нові вклеювали. Може, ще щось. Оцінок ми так і не поставили, так як було першочергово порушене наше право, як вчителя. 
16 лютого 2010 року я та моя колега Наталія Сопрун змушені були звернутися із заявою до Глобинської районної прокуратури про розслідування та встановлення наведених фактів. До речі, відповідей до цього часу ми не отримали.
Але розправа тривала… Дійшло до того, що до району пішла телефонограма від директора школи Ткаченко: «Доповідну я вам написала. В разі, якщо Халявка Г.П. і Сопрун Н.М. відмовляться виставити оцінки, треба буде констатувати факти і пустити скарги батьків та дітей». А оськільки на початку року я працювала у виборчій комісії, то перший удар було спрямовано на Наталію Миколаївну. 
Ткаченко надала батькам зразок скарги, і примусила дітей бігати по рівчаках, фермах і збирати підписи батьків. Таким чином, директор школи поставила на стежку злочину і дітей. 
По суті заслужену вчительку принизили морально і вщемили по зарплаті. А діти ходять такі гонористі: вони здобули перемогу! 
У березні 2010 року Наталію Миколаївну Сопрун було відсторонено від викладання її предмета в 10 класі, а на її місце визвали з декретної відпустки молоденьку вчительку образотворчого мистецтва, яка шкрябає на дошці з помилками, але погодилися виставляти високі оцінки «на замовлення батьків». 
До речі, свого часу ця вчителька вже стояла на стежці злочину, коли за вказівкою директора школи Ткаченко виставляла оцінки лівою рукою з одного предмета, а правою – з другого одночасно!
Безглузда діяльність районного відділу освіти призвела до того, що було видано наказ про оцінювання знань учнів та проведено контрольні роботи. Тим самим було спричинено фальсифікацію перевірки таких знань: утворена комісія (провідні вчителі шкіл району) того дня знаходилася на своїх робочих місцях, а контрольні роботи проводили зацікавлені особи. За одну академічну годину було написано шість контрольних робіт, – чи це можливо? Адже за інструкцією їх не повинно бути більше двох у день. Виникає запитання: Для чого було створювати районну комісію для написання контрольних робіт, коли вони всі вже були написані вчителем Надією Сопрун і методистом Гончаровою?..
– А чим закінчилася епопея з журналом? 
– У заяві на ім’я Тетяни Хлонь я написала, що не маю права виставляти оцінки в журнал за терміном давності. Хлонь намагалася мене вмовити виставити в журнал оцінки. Я відповіла: «Покарайте маму учня, яка вкрала журнал – геть її зі школи за руку! Завуча – геть зі школи за руку! Директора – геть зі школи за руку! Вивчіть ситуацію, покарайте винних – тоді я виставлю оцінки!».
До цього часу в журналі 10 класу відсутні належні записи. На даний час програмовий матеріал за минулий рік з трьох предметів не виконано, не виставлені контрольні роботи. (До речі, зошити з контрольних робіт зберігаються в школі один рік, і при бажанні можна легко довести, що учні власноруч писали ті контрольні роботи і мали за це оцінки). То ж на підставі чого ці учні переведені до наступного 11 класу, і чи мала адміністрація школи нагородити одного з них похвальним листом «за успіхи у навчанні», коли через навмисне викрадений журнал оцінки не виставлені до цього часу? Та чи не хабарництво тут процвітає?! 

Страна хохотунов
Галина Петровна поведала еще одну занимательную историю о том, как в 2006 году, после перевода школьной котельной с угля на природный газ, директор школы Ткаченко назначила «наиглавнейшим истопником» своего дражайшего супруга, оформив его на 6 ставок: 4,5 ставки оператора (приписав «мертвых душ», нога которых не ступала на школьное подворье) и 1,5 ставки слесаря по обслуживанию «ветки», ведущей к школе. «Наиглавнейший истопник» получал зарплату даже за «работу» в котельной в августе месяце. Не смешно ли это?
Смеялись все, посмеялся и я. Почему-то многие считают, что мы с Вами, уважаемые читатели, живем в Стране дураков. После содержательного рассказа Галины Петровны Халявки я твердо знаю: мы живем в Стране хохотунов. 20-й год животики от хохота надрываем! Смеются все: и областная прокуратура, куда не раз обращалась наша учительница, и начальник отдела образования Глобинской районной госадминистрации Татьяна Хлонь.
До коликов в брюхе смеется начальник Главного управления образования и науки Полтавской облгосадминистрации Владимир Мирошниченко, при попустительстве которого в системе образования Полтавщины правят бал никчемные людишки.
Они смеются, позабыв старую поговорку: «Хорошо смеется тот, кто смеется последний». Одной Галине Петровне не до смеха. Вечером, после работы, она садится за стол, и на лист бумаги ложатся ровные строчки:
Душа летить із вирію за Гоголем
В гніздо пречистих і скорботних рук. 
Душа моя відчайно не загоєна,
Їй дише вслід морозом Басаврюк.

Послесловие
Дописываю последние строки. Почему-то не покидает ощущение незавершенности этого печального повествования. Подхожу к окну. Высоко в январском небе светит холодный месяц, освещая промерзшую землю. Вспомнился Брюсов:
«Холод, тело тайно сковывающий,
Холод, душу очаровывающий…
От луны лучи протягиваются,
К сердцу иглами притрагиваются».
Представляю, как по заснеженному полю, проваливаясь в канавы и спотыкаясь о мерзлые комья земли, бежит к матери на ферму сопливый мальчонка. В его ранце – «скарга» на учительницу, нацарапанная чьей-то грязной клешней. Ясно вижу доярку, которая вытирает о передник натруженные руки, прежде чем поставить свою подпись. Понятно, что ее сыну, выросшему в мире хаоса, трудно понять своим скудным умишком, что за бумагу он принес матери. Но о чем думает эта женщина, впитавшая с молоком матери любовь к УЧИТЕЛЮ, указавшему ей дорогу в Мир знаний? К сожалению, мы никогда об этом не узнаем. Дай ей Бог, чтобы она забыла о своем низком поступке! В противном случае настанет час, когда защемит ее душа от сознания рабской униженности перед ничтожными людьми. И заплачет она, уткнувшись лицом в передник, жалея себя и своего сына, совершившего первую в жизни подлость.
«Так хочеться здійняти руки вгору і крикнути на повні груди: «Господи! Всевишній! Дякую тобі за всі випробування, що я прийняла, і прошу тебе: дай мені наснаги та сили збороти несправедливість і підлість. Дай розуму тим людям, чиї руки тягнуться до наживи. Благослови їх, Господи, на покаяння, і прости!», – взывает учительница из Гриньковской школы, и слова ее растворяются в зимнем, прозрачном воздухе. В ответ – тишина, изредка нарушаемая прерывистым, морозным дыханием Басаврюков.