Встановивши в договорах комісію, наприклад, за надання кредиту, кредитодавець жодних послуг споживачу-позичальнику не надає.
На сайті ВСУ 12.09.2012 року було опубліковано інформацію про те, що Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 12 вересня 2012 року розглянув справу № 3-80 цс12, предметом якої був спір про визнання частково недійсним кредитного договору у зв‘язку з тим, що деякі його пункти є несправедливими й такими, що не відповідають вимогам ст.ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», оскільки плата за обслуговування кредиту є змінною величиною, яка розраховується за формулою.
При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок, згідно з яким за положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Аналіз указаних норм дав ВСУ підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, за обслуговування кредиту та за дострокове погашення кредиту, якщо вони визначені формулою зі змінними величинами, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Мені особисто видається дивним, що ВСУ зовсім не зацікавила сама правова природа цих «витрат», які банки називають «комісіями».
Так при укладанні кредитних договорів, яки фактично є договорами приєднання, банки в договорах нав’язують споживачу так звані різноманітні «комісії». Це можуть бути комісії за видачу кредиту, комісії за видачу готівкових коштів, обслуговування кредиту, управління кредитом, дострокове погашення кредиту, тощо.
Стаття 1011 ЦК України тлумачить термін «комісія» як договір, за яким одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
Проте при укладенні кредитного договору, жодних доручень, за плату, вчиняти будь які правочини від імені банку та за рахунок споживача, позичальник банку в даному випадку не дає. Окремий договір комісії між позичальником та банком не укладається.
Вказані комісії не можна вважати і витратами позичальника за оформлення договору, оскільки такі витрати, як правило, передбачаються окремим пунктом кредитного договору.
Встановивши в договорах комісію, наприклад, за надання кредиту, за управління кредитом та за видачу готівкових коштів, комісію за дострокове погашення кредиту, кредитодавець жодних послуг позичальнику не надає, що суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів».
Таким чином згадані «комісії», є фактично платою «за повітря»!
Проте, все це, нажаль, залишилось поза увагою правового висновку ВСУ, який зазначив лише, що «плата за повітря» має бути незмінною протягом дії кредитного договору.
Так, наприклад у Російський Федерації, 17.05.2011р. судова колегія по цивільним справам Верховного Суду РФ у справі за позовом споживача до «Сбербанку Росії», прийшла до висновку, що включення банком до кредитного договору умови про сплату комісійної винагороди за відкриття та ведення кредитного рахунку є несправедливою умовою, та визнала цю умову недійсною.
Судді дійшли до висновку, що відкриття та ведення такого рахунку є обов’язком банку, а не послугою.
Умови кредитних договорів на предмет стягнення незаконних комісій періодично стають і предметом уваги прокуратури Російської Федерації, яка, на відміну від української, захищає не лише інтереси банків (http://www.epravda.com.ua/columns/2012/04/11/321284/).
Крім того, після рішення ВС РФ, до банків посипалися позови про повернення незаконно стягнутих комісій та стягнення моральної шкоди.
Вітчизняна судова практика також знає випадки скасування незаконних положень кредитних договорів стосовно стягнення банківських комісій.
Проте, це питання має регулюватись законодавчо, а не судовою практикою, яка в свою чергу, останнім часом, у деяких питаннях схиляється то в той то в інший бік, ігноруючи принципи правової визначеності.
Андрій Авторгов, адвокат, к.ю.н., партнер СЮФ «Агентство з питань боргів та банкрутства», член громадської ради при Державній виконавчій службі України.
по матеріалам Блог право
0
136
14 Квітень 2013
Comments: |
29 Вересень 2012