Голова ДКСН В.Тимошенко:«Заміщувальна програма для наркозалежних в Україні не працює, і проблема — не в метадоні»

Парадокс — наркоманія в Україні з кожним роком тільки набирала обертів, при цьому ніякої ефективної наркополітики в нашій країні до недавнього часу не існувало. І ось нарешті, через 21 рік, у нас з’являється Національна стратегія щодо наркотиків, яку розробила Державна служба з контролю за наркотиками — відомство молоде, але дуже амбітне. У чому суть стратегії, для чого ДСКН функції правоохоронного органу, чому метадонова програма в Україні не дає належного ефекту — про це в інтерв’ю «ЗіБ» розповів голова служби Володимир Тимошенко.

 

 

 

 

 

 

 

«Указ Президента №457 чітко говорить про те, які в ДСКН повноваження та функції. Ми є організаторами. Ми — не учасники боротьби з незаконним обігом наркотичних речовин»

 

 

Лебідь, Рак і Щука

— Володимире Андрійовичу, почнімо з питання на злобу дня. Недавно Кабмін прийняв постанову, згідно з якою знімається охорона з полів так званих технічних конопель. Наскільки я знаю, це рішення лобіювала ваша служба. Можливо, необізнаним людям воно видасться досить спірним. Розкажіть, чим була продиктована необхідність його ухвалення?

— Ну, по-перше, мені не подобається слово «лобіювала». Ми нічого не лобіюємо, а
вважаємо, що у вирішенні таких питань повинен переважати державний підхід, який, власне, і запанував. До цього превалював відомчий підхід, тому що охорона полів конопель була вигідна насамперед міліції, вона заробляла на цьому чималі гроші. Річ у тому, що в законі записано: охороняти такі поля повин-ні тільки працівники МВС. Існувала свого роду монополія, і міліція цим користувалася — наприклад, не так давно в кілька разів підвищила плату за охорону. При цьому з метою збереження чистоти сортів виведених безнаркотичних конопель різні сорти необхідно висівати на відстані не меншій за 7—10 кілометрів один від одного, і замість одного хоч і великого поля господарствам доводиться охороняти кілька невеликих полів, що робить ще дорожчою справою їх охорону, а саму культуру — однозначно нерентабельною та руйнівною. Адже, між іншим, коноплі є цінною культурою не тільки для сільського господарства, а й для багатьох галузей промисловості (авіа- й автомобілебудування, енергетики, будівництва, медицини, легкої промисловості, виробництва паперу і т.д.). Тому ми, реально оцінивши ситуацію, ретельно зваживши всі доводи вчених-аграріїв, розробили й погодили зі всіма міністерствами й відомствами проект цієї постанови. Насправді зняття охорони — не головне в ньому. Вносяться зміни до багатьох документів, нормативних актів, а передусім уводиться нове поняття — «технічні коноплі» й чітко розмежовуються правові режими, які застосовуватимуться до технічних і наркотичних сортів конопель. До цього в Україні офіційно такого терміна не існувало. Технічні коноплі — це ті, які не містять тетрагідроканабінолу (речовини, що має психотропну дію) або містить незначну його кількість, що не являє собою ніякого інтересу
для наркозалежних. Відповідно, на ці сорти конопель не поширюються ті заходи контролю, які застосовуються відносно наркотичних різновидів, зокрема, їх не потрібно охороняти. Ну, скажіть, навіщо її охороняти, якщо на неї й так ніхто не зазіхає? Адже вона не дає ніякого наркотичного ефекту.

ДСКН недавно репрезентувала проект Національної стратегії щодо наркотиків (на період до 2020 року). У чому суть цієї стратегії? Яким чином ви плануєте поліпшити ситуацію в цій сфері?

— Почнемо з того, що Україна на всьому євразійському просторі залишалася єдиною країною, яка не мала власної стратегії наркополітики. І взагалі поняття наркополітики як такої в нас теж не було. Адже це принципово, це ставлення держави до проблеми наркотиків. Не можна сказати, що в Україні взагалі нічого не робилося. МВС, СБУ, митниця боролись із цим явищем, існував комітет при МОЗ — усі ці служби виконували якісь функції у сфері контролю за обігом наркотиків. Але при цьому єдиного державного підходу, позиції, плану не було. Писалися програми, згідно з якими давалися вказівки: органам внутрішніх справ — щодо боротьби з нелегальним обігом наркотиків, МОЗ — відносно реабілітації та ресоціалізації наркозалежних. Але все це було нецентралізовано, хаотично.

Україна, наприклад, услід за багатьма країнами приєдналася до програми заміщувальної підтримувальної терапії. До її виконання долучилося МОЗ. Але при цьому в МВС були своє ставлення й позиція із цього приводу. Хтось із учених заявляв, що не можна лікувати наркоманів наркотиками, інші стверджували, що
це панацея і нічого кращого у світі не немає. У державі виникла ситуація, гостріша, ніж у байці Івана Крилова «Лебідь, Рак і Щука». Різні відомства, різні структури, не кажучи вже про окремих учених, чиновників, мали свою думку. І не було чіткого уявлення про те, в якому ж напрямку йти. Якщо в човні кожен гребе як захоче, курс неможливо визначити. Напевно, хтось повинен віддавати команди, щоб усі дружно гребли в один бік. Для того щоб у державі всі міністерства синхронно працювали, бачили перспективи, і потрібна загальна стратегія й один координаційний орган. Наша стратегія, коли її приймуть, визначить генеральну лінію напряму. А потім відповідно до неї на кожен рік розроблятимуться поетапні плани дій, в яких кожному відомству розпишуть, що та в який строк необхідно зробити для реалізації стратегічних настанов, аби досягти поставлених цілей.

— Тобто ваш орган буде консолідаційним і координаційним у реалізації цієї стратегії?

— Він є консолідаційним і координаційним. Указ Президента №457 чітко говорить про те, які в ДСКН повноваження та функції. Ми є організаторами. Ми — не учасники боротьби з незаконним обігом, але визначаємо політику й координуємо роботу всіх відомств. А стратегія — це та база, та основа, яка для цього необхідна.

— Чи може ДСКН давати якісь вказівки, рекомендації іншим відомствам, що працюють у цій же сфері, наприклад МВС? Чи достатньо у вас нині повноважень?

— Вказівок ми не можемо давати. Ні вони нам не можуть, ні ми їм. Але давати рекомендації як координаційний орган, погоджувати роботу інших служб ми можемо. Й останнє слово в
цьому питанні залишається за нами. Зібравши всю палітру думок різних міністерств і відомств, ми пропонуємо Президентові, Уряду країни той чи інший шлях розв’язання проблеми, який після його прийняття стає державною позицією.

Якісь суперечності, звичайно, залишаться, так само, як відомчі інтереси. Важливо не дати різним службам і організаціям діяти на свій розсуд. Вони повинні знати, до якої мети рухаються, які правові важелі можна задіювати для досягнення цієї мети, повинні бути вироблені механізми узгодження різночитань. Це, власне, і дають нам стратегія та ДСКН.

— Не так давно ви направили до Кабміну законопроект, який передбачає надання службі статусу правоохоронного органу зі всіма наслідками що звідси випливають, — існуванням в її структурі оперативних служб, слідства й т.д. Які, на ваш погляд, шанси, що цей закон буде прийнятий?

— По-перше, законопроект був поданий відповідно до указу Президента. У ньому чітко записано, що нашій службі повинне бути надане право на оперативно-розшукову діяльність для того, щоб ефективно боротися з пропозицією наркотиків. Із чого ми виходили? Не з того, як би цьому відомству отримати більше важелів впливу. Я прийшов сюди з правоохоронних органів та знаю і той головний біль у разі надання ДСКН права на проведення оперативно-розшукової діяльності, і той ступінь відповідальності перед суспільством і керівництвом країни, яка ляже на наші плечі.

Проте річ у тому, що ми розуміємо, з ким нам належить боротися. Ми знаємо, що це зло не пасивне. Доказом є той факт, що спеціально створений підрозділ МВС боротьби з
незаконним обігом наркотиків дуже швидко втратив здатність ефективно вирішувати поставлені перед ним завдання. Це схоже на ситуацію з лікарем, який, часто контактуючи з тяжкохворим, сам ризикує заразитися. Ми не врахували такого моменту, коли створювали один монопольний підрозділ в МВС, хоч і керувалися благородними цілями. Потрібно знати специфіку цієї роботи, особливості психології даного контингенту — наркодилерів, наркоманів. Ми говорили про те, що створимо підрозділ працівників, яких спеціально навчимо, і вони професійно боротимуться із цим злом. Але не врахували, що зло активно захищається. І перший спосіб захисту — зробити своїми союзниками тих, хто з ним бореться. У цьому середовищі обертаються величезні гроші, що дозволяє злочинцям відкуповуватися, зокрема й від представників закону. БНОН у цьому плані дуже вразливий. Приходили нові міністри й міняли всіх поголовно, але через деякий час вони спостерігали ту саму картину та знову заарештовували людей цілими відділами. Пуття мало. Де ж вихід? Визнати повну поразку правоохоронних органів?

Країни, що давно вивчають ці проблеми, знайшли імунітет від такої зарази. Питаннями боротьби з наркобізнесом повинні займатися кілька правоохоронних органів незалежно один від одного. Кожен оперативний орган має свої джерела в цьому середовищі, свої об’єкти, котрі перебувають у розробці. Кожна служба знає своїх «підопічних». А значить, будь-яка спроба «зрощення» працівника правоохоронного органу з наркодилером рано чи пізно буде виявлена представниками іншого органу.

— Які теж можуть бути корумпованими…
— Річ у тому, що всі працівники органу не можуть бути корумпованими… Коли представники одного відомства беруть під контроль наркодилера, вони не знають, що його «покриває» працівник іншого органу. Під час розробки оперативники «пасуть» об’єкт, контролюють усі його контакти. І в ході цієї роботи оперпрацівник раптом виходить… на колегу з іншого відомства. А це приховати вже не можна, тому що факт зафіксовано працівниками зовнішнього спостереження, в записах телефонних розмов. Це знають уже десятки людей. А завтра працівники іншого органу вийдуть на корумпованих колег. Таким чином відбувається взаємне очищення.

Саме тому ми не бачили іншого шляху, крім як порушити наявну монополію. При цьому ми також розуміємо, що сьогодні не так-то просто знайти кілька тисяч чоловік, які знають оперативно-розшукову діяльність і мають стійкий антикорупційний імунітет.

На платформі «людиноцентризму»

— І все-таки чи не могли б ви назвати ключові положення майбутньої стратегії, у ній є щось принципово нове?

— У нашій стратегії абсолютно нова платформа, адже в Україні раніше не було нічого схожого. Ми називаємо її «людиноцентризмом». У цьому випадку в тріаді «держава — суспільство — людина» кожну конкретну особу, зокрема й наркозалежного, його права, свободи, здоров’я ми ставимо на перше місце. Так уже вийшло, що ця людина залежна від певних хімічних речовин. Як це сталося (через необережність, дурість, за допомогою інших людей) — уже неважливо. Але те, що вона опинилася в цьому статусі, ще не означає, що вона апріорі злочинець. Наступне в
цій тріаді — суспільство, яке держава повинна захищати. Адже наркозалежний часто не просто вразливий сам, він ще становить загрозу — своєю неадекватною поведінкою, можливими злочинними проявами, небезпекою інфікувати навколишніх супутніми хворобами (ВІЛ, туберкульозом, гепатитом).

І все-таки необхідно, щоб ми змінювали підхід до наркозалежного в суспільстві, щоб його не розглядали як злочинця, як людину, котра є персоною нон грата. Важлива позиція розуміння, терпимості, співпереживання. Тут як ніде слід пригадати християнські заповіді.

— Але Україна довгий час була частиною тоталітарної держави. Звідси випливає і ставлення до наркоманів — політика була спрямована здебільшого на покарання, суспільство їх відторгало, ці люди від самого початку розглядалися як злочинці й асоціальні елементи. Яким чином можна змінити цю тенденцію?

— Дорогу осилить той, хто йде. Ми її змінимо, якщо йтимемо запропонованим нами шляхом. Над проектом стратегії в ДСКН працювали не один місяць, і навіть не один рік. Особисто я до неї йшов 20 років. Я вивчив усі стратегії в США, Росії, Німеччині й т.д. Ми залучили до роботи не тільки наших найкращих фахівців у галузі медицини та права, а й експертів ООН, Ради Європи (група Помпіду), національних експертів інших країн. З одного боку, погано, що ми пізніше за всіх приймаємо такий акт, а з другого — у цьому є свої плюси, оскільки ми змогли врахувати і сильні, і слабкі сторони всіх світових стратегій, зрозуміти, що дійсно є ефективним і дає результат, а від чого можна відмовитися. Наша стратегія отримала дуже високу оцінку в
усіх експертів. У розробці брало участь багато громадських організацій, ми проводили громадські слухання, збирали і медиків, і психологів, і соціологів, і педагогів, і правоохоронців, і чиновників — і в результаті отримали найнадійніший, вивірений документ.

Щоб змінити ставлення суспільства, потрібно виробити відповідну політику в державі. По суті, новий документ — це спосіб поведінки чиновників, це сприйняття товариства наркозалежних, діалог з ними. Все це виписано в стратегії, а вона вже мінятиме нашу свідомість і детермінуватиме наші дії.

— Вона для цього задіює якісь інструменти?

— Стратегія, як і Конституція, має більш декларативний характер, але при цьому встановлює підзаконним актам рамки їх спрацьовування, деталізує, як ключові норми повинні реалізуватися на практиці. У цьому її головна роль і значення. Стратегія повинна багато чого змінити у світогляді чиновників, суспільства й насамперед самих наркозалежних. Ми говоримо про те, що в їхньому середовищі ключовим поняттям залишається стигма. Вони загнані в тінь, сприймають державні структури та громадські організації як ворожі до них. Вони ховаються ще з радянських часів, коли було покарання за вживання наркотиків. Про який діалог при такій ситуації може йти мова?! Адже кожен наркоспоживач — це чиїсь син, дочка, брат, сестра, друг!

— До речі, ваша служба запропонувала відмінити кримінальну відповідальність за зберігання малих доз наркотиків для власного вживання…

— Зауважу, що мова йде про відміну не
відповідальності, а кримінального переслідування. Виходить дуже дивно: якщо наркоман устиг прийняти дозу, то його не покарають. Якщо знайдуть у нього в кишені цю дозу, то його притягатимуть до кримінальної відповідальності. Ми говоримо про те, що цей підхід потрібно переглядати. Тут час пригадати про те, що в багатьох країнах у таких випадках практикується так звана альтернативна відповідальність, тобто в разі, коли мова йде не про наркодилера, а про споживача, то замість кримінального покарання за виявлення в нього, наприклад, незначної кількості наркотичної речовини для особистого вживання пропонується пройти курс лікування від наркозалежності й супутніх захворювань.

Стратегія дасть платформу для перероблення всього законодавства. Воно стане гуманнішим до наркоспоживача й буде не менше, якщо не більше, суворим до наркодилерів. Сьогодні й наркоман, і наркодилер, будучи затриманими, опиняються в рівній ситуації. Останній — навіть у більш виграшній, тому що в нього є кошти, аби відкупитися. А наркоман несе відповідальність «за себе і за того хлопця». Правоохоронці часто, садячи наркоспоживачів, уважають це боротьбою з розповсюдженням наркотиків. Наша стратегія розмежовує ці дві категорії. Ми розглядаємо споживача не як злочинця (асоціальний елемент), а як хворого.

— Але ж тут важко розділити ці моменти. Наркоманія — одночасно і медичне, і соціальне явище, і наркоман, будучи хворою людиною, являє собою ще й загрозу для суспільства.

— Так, тут, без сумніву, є елементи, які виливаються в асоціальну поведінку. Скажімо, у Німеччині ефективність лікування
наркозалежних визначається таким чином: до певного часу ця людина не була платником податків і раптом, з якогось моменту, починає їх платити. Значить, пішов працювати, вже не паразитує. Наприклад, наркоспоживач у США, на якого поширюється дія програми заміщувальної підтримувальної терапії, може піти вчитися, працювати, вживаючи той же метадон. Відповідно, цю людина вже розглядається суспільством не як асоціальна особа, а як хворий, котрий має залежність від певних препаратів. Якщо держава зацікавлена в тому, щоб інтегрувати таку людину в суспільство, зробити її повноцінним громадянином, то повинна працювати над ресоціалізацією, реабілітацією — підтримувати людину певний час навіть після того, як вона пройшла детоксикацію.

Чим ще сильна наша стратегія? Тим, що вона повертає нас до головного завдання, адже кожен наркозалежний за своє життя «підсаджує» на наркотики 10—15 чоловік. Де він їх бере? Серед звичайних здорових хлопчиків, дівчаток. Нам необхідно сформувати в молоді стійке неприйняття наркокультури, адже в людині можна виховати багато чого.

Боротьба з наркоманією — це боротьба з пропозицією та попитом. Раніше ми боролися переважно з пропозицією: правоохоронці ліквідовували нарколабораторії, знищували посіви нарковмісних рослин, затримували контрабанду. Але є ще й боротьба з попитом, для цього необхідно працювати із суспільством, щоб громадяни робили свідомий вибір на користь життя без наркотиків, усвідомлювали всю згубність і небезпеку експериментів з наркотиками на своєму здоров’ї. Що потрібно наркодилерові? Ринок збуту. Якщо здорова
частина суспільства активно відторгатиме наркотики, пропозиція не знайде попиту, і це зробить наркобізнес безперспективним. Сьогодні ж, на жаль, це все ще ринок, який розвивається, і в той же час найбільш небезпечний та кримінальний.

Метадонова терапія: за і проти

— В Україні діє програма заміщувальної підтримуючої терапії — наркозалежні приймають метадон, бупренорфін. При цьому ефективність ЗПТ викликає в суспільстві силу-силенну суперечок: існує думка, що наркоманів просто «пересаджують» з одного небезпечного наркотика на інший, нітрохи не менш небезпечний.

— Особисто в мене трансформація ставлення до такого поняття, як заміщувальна підтримувальна терапія, відбувалася поступово. На перших порах я був під впливом таких тез: не можна ж алкоголізм лікувати горілкою, як же можна наркоманію лікувати наркотиками? Здається, що це нонсенс. Але, коли я став спілкуватися з фахівцями, наркологами-практиками, моє ставлення до цього явища змінилось. У тому ж інституті NIDA (США), який дуже серйозно досліджує наркоманію, впливи психоактивних речовин на мозок, мені розповіли, що метадон, хоч і є похідним опіату, все ж таки істотно відрізняється від природних опіоїдів — морфіну, героїну. Останні дають відчуття ейфорії, наркотичний ефект, а метадон лише пригнічує фізіологічну залежність, знімає абстинентний синдром. І є можливість, зменшуючи дозу, поступово йти від вживання наркотиків без проявів ломки.

— Я щось жодного разу не чула про наркомана, який зав’язав завдяки метадоновій програмі.
— А ви й не могли чути, тому що в нас оперують певними цифрами, але коли я спробував розібратися, з’ясувалося, що ці цифри не персоніфіковані. Якщо провели операцію, наприклад, щодо заміни серця, то мова йде про конкретну людину. Наркозалежні сьогодні в Україні, на жаль, безликі.

Ось проста ситуація: організація «Міжнародний альянс з ВІЛ/СНІД в Україні», що відповідає за організацію ЗПТ у нашій країні постійно звертається в усі інстанції з листами про те, що не виконується затверджений Президентом у 2005 році план охоплення наркозалежних програмою ЗПТ. Який вихід із ситуації? Звичайно ж — популяризація програми серед наркозалежних та їхніх родичів. А хто це краще зробить, як не колишні пацієнти ЗПТ, котрі вилікувалися? Але я їх не бачу. Запитаєте чому? Скажу вам так: на жаль, те, як у нас утілювалася в життя програма ЗПТ, не дає можливості чітко простежувати її ефективність. Адже не можна обмежити все одним показником: вийшов на нуль, забув про наркотики. Де ви бачили хоча б одного хворого, якого вилікували й дали йому абсолютне здоров’я? Вводячи якісь препарати, йому «посадили» печінку або нирки, ослабили імунітет, але він при цьому може жити, працювати. А метадонова терапія взагалі не є однофакторною: вилікувався — не вилікувався. Наркоман схожий на хворого на цукровий діабет, якому потрібно весь час робити ін’єкції інсуліну. Проте є й відмінність: людина за бажання може легко відмовитися від метадону. Ми можемо зняти фізіологічну залежність, але в людини залишається звичка, психологічна залежність. І ось для того, щоб її позбутися, необхідно робити це не тільки за допомогою метадону або бупренорфіну. Повинні працювати
психологи, соціальні працівники, родичі. Потрібно змінювати середовище наркозалежного. Людині важко кинути курити в оточенні тих, хто палить. Те саме і з наркотиками. Можливо, батькам потрібно змінити місце проживання, переїхати в інше місто, якщо вони хочуть урятувати дитину, вирвати її з цього болота. І це теж елемент терапії. Найдорожчий елемент, з яким не зрівняється вартість метадону або бупренорфіну. Але в нас про нього зазвичай забувають.

— З ваших слів можна зробити висновок, що сьогодні в Україні програми реабілітації та ресоціалізації наркозалежних не працюють. Ви вважаєте, у цьому причина того, що ЗПТ в нас пробуксовує?

— Дійсно, аналіз показує, що ЗПТ не знаходить належного продовження в реабілітації та ресоціалізації. У більшості випадків усе обмежується «згодовуванням» наркоманам бупренорфіну й метадону. Нам намагаються видати елемент, частину цілого за ціле. Річ у тому, що заміщувальна терапія в нас є, а підтримувальної — немає.

Тепер у нас узагалі прагнуть не використовувати цей термін, замість ЗПТ — опіоїдна терапія. Тому що ми стали запитувати: а де ж підтримувальний елемент, ви ж повинні не тільки дати наркозалежному метадон, а й змінити оточення, працевлаштувати його, провести роботу з родичами? А відповісти на це нічого.

— Хто в Україні реалізує ці програми?

— Лікарі на базі певних клінік за участю громадських організацій, таких як уже
згадуваний мною «Альянс» та інші.

— До речі, є думка, що лобіюють ті ж метадонові програми фармацевтичні фірми, яким вони вигідні. Ви із цим згодні?

— Фармацевтичні фірми завжди зацікавлені в тому, щоб збути свою продукцію, чи то наркотики чи то засіб від прищів або печії. Для них головне — продати. Тому вони лобіюватимуть будь-який препарат. Ви ввімкніть телевізор і подивіться рекламу. В аптеці раніше було кілька десятків препаратів, а тепер усі прилавки завалені, очі розбігаються від такого достатку. Але хоч би скільки рекламували той чи інший препарат, якщо я знаю, що він мені не потрібний, я його не куплю.

На жаль, доводиться констатувати: ЗПТ в Україні не працює, і справа тут не в метадоні чи бупренорфіні. Ми з колегами радилися, що робити, як знайти вихід із ситуації. І начебто знайшли. Нині запускаємо 2—3 пілотні комплексні проекти ЗПТ в тому вигляді, в якому вона повинна бути в ідеалі.

По наркотик — в аптеку

— Розкажіть докладніше про ці проекти. Хто їх фінансує?

— Нам допомагають міжнародні організації. Зокрема, у нас досягнуто домовленості з Управлінням з наркотиків і злочинності ООН, зі Світовим банком. Ми плануємо зібрати фокусні групи, у них будуть представлені лікарі — і наркологи, і ті, хто лікує СНІД, туберкульоз, гепатит С, і психологи, і правоохоронці, які повинні простежувати поведінку наркозалежних, і соціальні працівники, які мають допомогти їм працевлаштуватися й соціалізуватися.
Спочатку нашим фахівцям прочитають лекції в Україні, потім ми відправимо їх за рубіж, щоб вони на власні очі побачили, як працюють аналогічні центри там. Як контрольні планується узяти 2—3 групи по 100 чоловік, робота з якими вестиметься за всіма канонами ЗПТ. Паралельно спостерігатимемо ще дві сотні чоловік, які добровільно лікуються без метадону, бупренорфіну, подивимося на їхні результати. Візьмемо ще стільки ж тих, які відмовляються від лікування й ідентифікуються як наркоспоживачі зі стажем, і також простежимо їхню поведінку, відносини із законом.

І в результаті визначимо, скільки людей, котрі лікувалися за тією чи іншою програмою, образно кажучи, зав’язали, скільки зменшили дозу, скільки пішли працювати, вчитися, відвідують пункти ЗПТ й усе ще споживають метадон, відмовившись від незаконних наркотиків, у кого є конфлікти із законом, чи вилікували вони туберкульоз, гепатит і т.д. Скільки чоловік померло, вилікувалося, у скількох діагностовані нові хвороби. І тоді порівняємо результати та дійдемо якогось висновку. Тут дуже проста технологія, але ми хочемо її застосувати на практиці.

У США учасниками таких програм стають хворі на СНІД наркоманки, які перебувають під дією метадонової програми й народжують потім здорових дітей — не наркоманів, не ВІЛ-інфікованих. Цим жінкам допомагають із житлом, роботою, соціалізацією.

— Це, звичайно, чудово. Проте, наскільки я знаю, у США діють постійні державні програми. А в нас, швидше за все, це буде разова акція…
— Ми хочемо показати, що це можна й потрібно робити. А наносне, блеф можна відкинути, щоб не витрачати на це кошти й сили.

— Однак такі програми досить дорогі. Думаєте, держава виділить гроші на реабілітацію наркозалежних?

— Якщо в державі навчаться рахувати, то так. У США, наприклад, рахувати вміють. Американці взагалі прагматичні люди. І вони підрахували: тримання одного наркозалежного в тюрмі в рік обходиться дорожче, ніж утримання на державному пансіоні одного студента Гарвардського університету. Тобто йти шляхом репресій, покарань і відправлення наркоспоживачів у місця не дуже віддалені — неефективно й руйнівно для суспільства. Думаю, ми теж повинні зрозуміти це.

Якщо виходити з тези, що наша держава жадібна або бідна… Що ж, якщо порозумнішаємо, то не будемо такими бідними. Ми просто не хочемо рахувати. Мені іноді дії наших держструктур нагадують поведінку 5-річної дитини, якій не вистачає 5 копійок на морозиво, вона йде по вулиці, шукає дрібняки, раптом бачить червонець, переступає через нього і іде далі в пошуках 5 копійок. Вона ж монету шукає, а не папірець. На жаль, наші чиновники в гонитві за монетою деколи не бачать під ногами купюр.

Якщо людина врятована, повернена до нормального життя, це означає, що багато загроз для здорового суспільства знято, усунені ризики інфікування інших людей і рецедивів кримінальної поведінки наркозалежних. Ми цього не враховуємо.

— Я чула, що останнім часом традиційна ін’єкційна наркоманія починає поступатися
позиціями так званій аптечній. Це дійсно так?

— Річ у тому, що останнім часом з’являється все більше медпрепаратів, які синтезуються, у тому числі й з компонентів психоактивної дії. При правильному застосуванні — це ліки, і деколи дуже потрібні. Разом з тим розвивається не тільки наркологія, а й знання про те, як можна виділити із цих ліків психоактивну складову. Інформацію про це можна знайти навіть в Інтернеті. Непотрібні компоненти відсікаються, а потрібна речовина збирається в такій концентрації, яка може викликати наркотичну дію.

Той же дезоморфін, або «крокодил», як його називають наркомани, робиться на основі медичних препаратів з умістом кодеїну. А кодеїн міститься в багатьох звичайних ліках: сиропах від кашлю, пігулках від головного болю тощо. Ми спочатку пішли шляхом зменшення кількості активної речовини в одиниці препарату. Якщо, наприклад, раніше кодеїну було 30 одиниць у пігулці, то тепер його «стеля» — 10. Якщо раніше достатньо було 4 пігулок, щоб отримати 120 одиниць і наркотичний ефект, то нині для цього потрібно 12 пігулок. А кожна пігулка має свою ціну.

Наведу статистику МОЗ: за останні 10 років аптечна наркоманія зросла в 5 разів, а опіоїдна на 10% скоротилася.

Чому аптечна наркоманія набирає обертів? Тому що це доступно й безпечно. Можна прийти в аптеку і без проблем усе купити. Існує кілька можливостей, щоб усунути чинник доступності та скоротити немедичне споживання таких препаратів. Це можливість рецептурного відпуску ліків, або обліку, коли заводяться спеціальні реєстри і в них зазначається, кому
скільки продано цих медикаментів.

Тільки такі рекомендації створять незручності для законних споживачів, яким доведеться отримувати рецепт, щоб купити мікстуру від кашлю. У селі це може бути складно.

Яке завдання стоїть перед нами? Забезпечити доступність препаратів для хворих, котрі їх потребують, і виключити можливість споживання таких препаратів тими, кому не належить. І ми не повинні цю грань переступати. Тому ми разом з МОЗ, ученими, наркологами, громадськістю, фармацевтами стоїмо перед проблемою, думаємо, як знайти вихід із ситуації.

— Які критерії для зміни переліку наркотичних речовин?

— Цього разу треба знаходити баланс. І ми його шукаємо.

Яка процедура? Є науково-експертна рада при ДСКН. Перш ніж ухвалити рішення та внести будь-який препарат до списку підконтрольних речовин, ми проводимо консультації зі всіма — Академією наук, ученими, міністерствами, відомствами. І після цього виносимо рішення на Кабмін — уже узгоджене, зі всіма візами. Проте буває так, що ми «відігруємо» назад і виключаємо речовини зі списку, якщо з’ясовується, що вони не є предметом активного вживання наркозалежних, але при цьому через їх відсутність страждають хворі. Наприклад, амітриптилін, який важливий для хворих на депресію, ми недавно виключили з переліку підконтрольних препаратів.

— Україна вважається одним з лідерів за кількістю наркозалежних на пострадянському просторі, при цьому, на думку фахівців, проблема ще й у тому, що в нас багато
прихованих наркоманів. Офіційні цифри не завжди відповідають реальній картині. Не могли б ви навести статистику й ознайомити нас із оцінками експертів: скільки в нас насправді наркоманів?

— Згоден, статистика не завжди відповідає дійсності. Я дуже обережно користуюся цифрами, тому що знаю їм ціну.

Іноді вони відрізняються в десятки разів, залежно від того, хто говорить. Хоча до певної усередненої статистики ми прагнемо наблизитись. Але нам треба дуже добре проводити моніторинг, щоб отримати об’єктивні цифри. Бо, якщо ми не знаємо, хто по той бік барикад, які розміри загрози, — із чим тоді боротися?

 

по материалам Закон и Бизнес