Полтавський голова облради показав журналістам як живе

Новообраний голова Полтавської обласної ради Петро Ворона запросив представників ЗМІ до себе додому.

«Сьогодні багато говорять про люстрацію, про те, як живуть чиновники, в яких статках. Я запросив для того, щоб ви подивилися, як я живу, щоб бути відкритим. Люстрація повинна починатися з тих чиновників, які на високих посадах, і вони мають показати, як вони отримали те, що у них є», – сказав Петро Ворона, спілкуючись у колі медійників разом зі своєю дружиною Ларисою та донькою-четверокласницею Марійкою.

Звичайна двокімнатна квартира у багатоповерхівці (новобудова) на околиці Полтави, простий, але затишний інтер’єр, привітні люди. Таке одразу відзначили, перемовляючись між собою, журналісти.

Із розмови з Петром Вороною та членами його родини:

Петре Васильовичу, як давно ви проживаєте в Полтаві?

Я в Полтаві з 2006 року. Перші два роки жив у гуртожитку кооперативного університету, а потім ми придбали цю квартиру. Були тоді деякі свої заощадження, а також за рахунок заробітної плати.

Це єдина нерухомість, якою володіє родина?

Ця квартира на мені. Мені ще належить пів-будинку в селі на Оржиччині, звідки я родом. Також у мене є земельний пай 1,5 га, а ще одна невеличка земельна ділянка. Це за 30 км звідси у селі Старі Санжари. Колись я хотів там побудувати дачу, але до дачі, я думаю, діло ще довго не дійде, бо у нас то я, то дружина захищали дисертації, то ремонт робили у квартирі – на це вся зарплата йшла. Бізнесу у нас ніколи ніякого не було.

І на дружину ніякої нерухомості не записано?

Тільки «рухомість» записана – автомобіль на ній.

У село на малу батьківщину часто їздите?

Щомісяця. Я там проводжу прийом громадян, а також у нас там батьки проживають.

А ви з дружиною родом з одного села?

Ні, з сусідніх – у Оржицькому районі 20 км наші села розділяють.

Як полюбляєте проводити відпочинок?

Любимо активний відпочинок – з рюкзаками, наметами. Ми з Ларисою пройшли весь Чорноморський хребет таким чином, і ще подолали всі найвищі вершини, до 2 тис. метрів, Карпатських гір. Я мрію піднятися на Ельбрус. Не знаю, чи вистачить здоров’я та часу.

Згадайте, коли останній раз дружині дарували квіти?

Ну, тут мені «Ганьба!» (соромиться). На день народження…

До розмови примикає Лариса з дещо практичними підходами до цієї справи: «Я дуже вибаглива, і у нас смаки різні, тому, коли щось треба – йдемо разом і вибираємо. У нас таких якихось романтичних сюрпризів, на зразок піднесення келиха з вином на дні якого каблучка, наприклад – такого у нас немає. Мені, щоб щось купити – я маю обійти всі магазини, зважити…».

За день до сесії облради, на якій вас обрали головою, ви поголили бороду, однак протягом всіх днів на Майдані її носили? Це було якимось символічним моментом?

Та нічого символічного у цьому немає, просто під час Майдану незручно було голитися, так багато хто з чоловіків робив. Деякі говорили, що поки Янукович не піде у відставку – не голитимуться. Але я собі так не ставив за мету. Просто, коли в наметі стоїш, то менше було думок про те, що голитися треба, бо ночувати подекуди доводилось і на підлозі, і на стільцях – не до гоління було. Найбільше моя мама жахалася як бачила мене з бородою, каже: «О Боже, синку, що це таке?».

Як ви розслабляєтесь? Можливо, музику слухаєте?

Я думаю, що ви розчаруєтесь. Я люблю відволікатись переглядом фільмів – таких простих, совдепівських інколи, з живими почуттями. Також мене розслабляє спілкування з друзями, але вони останнім часом настільки політизовані, що розслабитися важко. Ще там на балконі гиря стоїть, то інколи і з нею розслабляюсь.

А який улюблений письменник?

Джек Лондон. З українських письменників мені дуже подобаються книги Олеся Гончара. У захопленні від Ліни Костенко. Вона унікальна людина.

Ви ходите на концерти?

Востаннє ходили на концерт Наталії Май – любимо її творчість. Ще відвідуємо театр. Мені дуже сподобалася постановка «Тев’є-Тевеля» по Шолом-Алейхему.

Далі Петро Васильович проводить екскурсію по квартирі:

«Оце мій кабінет (демонструє невеличку кімнатку, облаштовану відгородженням на території коридору шафою-купе). Тут я написав дисертацію. Це мій батько (показує на фото). Мене звати Петро Васильович, а він був Василь Петрович. (Серед іншого на стіні картина – сільська хата під очеретом). В такій хаті я колись жив і закінчив 10 класів. Я пам’ятаю піл, піч, шибки, які намерзали, а потім стікала водичка по них…

З-поміж книг показує збірку Шевченка, однак зізнається – останнім часом не вистачає часу перечитувати Кобзаря. Проте тут відзивається донька Марійка: «Я читаю Шевченка»…

Гостей у родині Петра Ворони приймали з чаєм та солодощами, які дружина Лариса приготувала власноруч.