Віктор Балога: “У дитинстві я бачив себе успішною людиною: без посад, без мантій, без медалей”

Про нього ми чуємо і читаємо дуже часто, але майже все це пов’язано з його роботою або політичною діяльністю. Однак кожен посадовець, де б він не був і яку б роботу не виконував, залишається передусім людиною. Віктор Балога для багатьох чомусь здається недосяжним. Хоча насправді все не так – він завжди відкритий для спілкування як вживу, так і через соціальні мережі. І ось приклад цього.

Вікторе Івановичу, ви така відома людина в політиці, бізнесі. Навіщо вам користуватися соціальними мережами?

— Для мене «Фейсбук» – це канал комунікації з суспільством і, зокрема, з кожною людиною. Якщо ми вважаємо себе сучасними, то соціальні мережі – це те, що нам спрощує життя. Вже не треба надсилати комусь телеграми, листи, просити знайомих, помічників, щоб когось знайти. Все набагато простіше – написав повідомлення в будь-який кінець світу і вже буквально за кілька хвилин отримав відповідь. Це дуже зручно і дуже ефективно в плані побудови комунікацій.

Судячи з вашої сторінки, є люди, котрі щиро радіють вам, але є й такі, що підлещуються. З ким більше любите спілкуватися?

— Бажано, щоб останніх було якомога менше. Краще б зустрічалися принципові люди — зі своїми поглядами, думками про життя і розвиток держави.

Чи є люди, з якими ви подружилися чи підтримуєте стосунки завдяки знайомству на «Фейсбуці»?

— Їх багато — ми спілкуємося, підтримуємо один одного, допомагаємо. Але там, де є позитив, є і негатив. В інтернеті ти відкритий для спілкування, без секретарок і помічників. І в цьому однозначний плюс соціальних мереж. А з тими, хто набридає чи заважає працювати, просто перестаю спілкуватися.

Відомо, що ви підтримуєте фінансово різні культурні проекти. До чого лежить ще ваша душа: літератури, живопису, музики?

— До всього. Готовий братися за все, що несе людям позитивну енергетику. І не принципово, чи то музика, чи скульп­тура, чи живопис. От недавно ми з Валентином Штефаньом і Федором Шандором взялися за проект по шоколадних скульп­турах. Вони підійшли до мене з ідеєю, і вже наступного дня ми почали працювати. Питання в тому, щоб молодь цього хотіла, а за мною затримки не буде.

Багато відомих політиків зізнаються: якби не стали політиками, то відбулися б як художники, письменники… А ким би ви стали?

— Як правило, вони лукавлять, коли так кажуть. Щоб стати художником чи письменником, потрібне не лише бажання, а й талант і Божа ласка.

У дитинстві я мріяла бути космонавтом. А ким ви себе бачили в юні роки?

— Я себе бачив успішною людиною: без посад, без мантій, без медалей. Простою людиною, адже це — найкраща професія, яка взагалі може бути.

Вікторе Івановичу, нещодавно ваші батьки святкували золоте весілля. Розкажіть, будь ласка, про них.

— Вони – звичайні сільські люди. Батько все життя працював шофером на автобусі, мама — дояркою, а потім продавцем у магазині.

З незалежністю вони помаленьку запустили в селі магазин і домашню пекарню. Я радий, що мої батьки, будучи в такому поважному віці, є самодостатніми людьми, які не те що не просять допомоги у дітей, а ще й самі допомагають нам, коли потрібно.

На відміну від іншого відомого політика від Закарпаття Віктора Пинзеника, який, кажуть, не афішує своєї малої батьківщини, ви, навпаки, пишаєтеся цим і дуже багато корисного зробили, зокрема, і для рідного села Завидова. Це у вас внутрішня потреба чи щось інше?

— Що стосується Віктора Пинзеника, то він також пишається Закарпаттям і не цурається свого походження. Різниця лише в тому, що він живе в Києві, а я тут. А в цілому і я, і мій тезка дуже любимо наш край і свою державу.

Мало хто з простої закарпатської родини зміг зробити собі таку кар’єру і такий бізнес. З чого ви починали? Хто для вас є прикладом для наслідування і вчителем? Поділіться досвідом.

— Немає особливо чим ділитися – тут немає якихось секретів чи ноу-хау. Ми почали творити свій бізнес біля батьків, і ніхто нам у цьому не допомагав, за винятком Бога. Разом з Іваном, Павлом та Василем Петьовкою багато і наполегливо працювали й доросли до того рівня, на якому ми є зараз.

Вікторе Івановичу, слідом за вами у велику політику подалися і ваші брати. Чи можна назвати те, що ви разом робите, мафією? Адже слово «мафія» в перекладі з італійської це – сім’я, родина.

— Це залежить від того, хто і який зміст вкладає у слово «сім’я». Коли ж йдеться конкретно про нас, то ми зорієнтовані на добрі справи.

Якими, на вашу думку, є основні риси характеру лідера?

— Незалежно від того, яку посаду займаєш, скільки грошей заробляєш, лідера це не повинно ламати. Завжди треба залишатися людиною.

Чи були у Віктора Балоги у житті поразки? І як ви з ними справлялися?

— Локальних поразок було дуже багато. Але, на щастя, перемог — в рази більше. Не буває перемог без поразок. Хто працює, той не повинен боятися програвати, бо успіх не за горами.

Таке цікаве питання: ви – злостиві й ревниві? І чи траплялося, що вас у житті обманювали? Пробачати вмієте?

— Я такий, як і всі нормальні люди. Ми всі зліплені з одного тіста. Тому і мене також обманювали. Особливо в політиці. І, на жаль, у нашій політиці особисте его завжди переважає над загальнодержавними позиціями. Тож коли ти туди йдеш – будь готовим, що тебе завжди захочуть обвести навкруг пальця.

Стосовно ж пробачати… От ті, хто обманював мене багато разів, мають щастя. Бо я не злюсь, а просто забуваю таких людей в прямому і переносному значенні цього слова.

Як відпочиває Віктор Балога?

— Бажаю кожному знаходити час і можливість відпочивати так, як це роблю я. Бо відпочиваю активно: катаюся на велосипеді, ходжу в походи, взимку стаю на лижі, люблю гори, цілий рік купаюся в річці. Тобто нічого особливого. Це те, що може собі дозволити будь-хто. Було б тільки бажання.

Чи вмієте і любите готувати?

— Вмію, люблю, роблю це. Можу готувати на різний смак і будь-які страви, але передусім – закарпатські.

Вікторе Івановичу, що б ви побажали своїй родині, своєму рідному селу і всій країні, але не як очільник МНС України, а як звичайна людина?

— Я бажаю всім одного – здоров’я, Божої благодаті й завжди мати біля себе хороших друзів. Повірте, це – найголовніше в житті.

Маріанна Шутко

по матеріалам ЗАКАРПАТТЯ ОНЛАЙН