«Як це ми не будемо «дідами» на наступний рік?» — обурюються деякі учні військового ліцею. «Поверніть нам «дідівщину», — просять

Ганна ВОЛКОВА , 31.10.2012, 10:16

У Кременчуцькому ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою виник скандал. Одні переконані, що через дрібницю: на ногах кількох першокурсників судмедексперт зафіксував синці, які кваліфікують як легкі тілесні ушкодження. Інші вважають, що виявлені синці — лише один із проявів «дідівщини», яка процвітає тут. Мовляв, протягом десяти років, з того часу як був утворений ліцей, тут калічать дітей не тільки фізично, але й морально.

«За «доброю» традицією, що склалася, у суботу й неділю старші молодших не б’ють»
Батьки потерпілих просять, щоб ні їхніх прізвищ, ні тим паче фотографій у газеті не має бути, а розмова, щоб уникнути непорозумінь, повинна вестися під диктофонний запис з обох сторін. Бо їхнім дітям і так зараз несолодко. Начальник, мовляв, називає їх зрадниками й боягузами, тому всі дивляться на них скоса. Потерпілих п’ятнадцятирічних хлопців п’ятеро, інших ліцеїстів — 82. Явна противага, особливо якщо врахувати колектив наставників і вихователів, який на боці керівництва.
— Ми, звичайно, чули про те, що старшокласники змушують молодших прати їм шкарпетки, чистити раковини й унітази за якісь гріхи, — вводить у курс справ мати одного з потерпілих. — Але тепер, коли копнули глибше, дізналися таке, від чого волосся стало дибки. Батьки нинішніх другокурсників, які спробували встановити контроль над першим курсом, не приховували, що їхніх дітей теж виховували за допомогою кулаків і носаків. «Мого сина так побили, що він з ліжка піднятися не міг. Але ж терпів. Нехай і ваших б’ють, ваші теж стерплять», — такі аргументи на захист «дідівщини» у загальноосвітньому навчальному закладі з поглибленим вивчанням армійської справи наводять батьки деяких хлопців, котрих теж раніше принижували. А ми не хочемо, щоб наші діти таке терпіли!
— Та яка ж це «дідівщина»? Це взагалі незрозуміло що, — не погоджується зі сказаним батько іншого потерпілого. — Той, хто служив в армії, знає, що там кожний сам за себе відповідає, а «діди» знущаються над молодими солдатами, але не над сержантами. В ліцеї ж так заведено, що до прийняття присяги б’ють командирів відділень, які призначені вищим офіцерським керівництвом. Хтось спізнився на шикування, хтось неакуратно заправився — за все й за всіх одержують старшини. Старшокурсники кличуть їх до сушарки, де немає відеокамер, і б’ють. А то й прямо на плацу, у всіх на очах! Ногами в кирзових чоботах наносять удари у стегно — в одне і те ж місце. Мій син просив бити його хоча б по іншій нозі, але «бажання не було враховано». Він, вибачте, від цього присісти на унітаз не міг, у нього почалися проблеми з коліном.
— Тепер ми знаємо, що другокурсники б’ють першокурсників не щодня, — приєднується до розмови ще одна жінка, котра віддала сина до військового ліцею. — У них існує «добра» традиція: субота й неділя — вихідні! Але уявіть собі, деякі курсанти-першокурсники були обурені, що батьки втручаються у навчально-виховний процес, які налякані тим, що «наступність поколінь» може бути перервана. «Як це ми не будемо на наступний рік «дідами?» — висловлюють вони невдоволення. — «Поверніть нам «дідівщину!» — просять.

«Побачивши групу кульгавих хлопців, я зрозуміла: вони постраждали від «виховання» старших»
Те, що з першокурсниками відбувається щось непевне, запримітила одна з матерів ліцеїстів. Тринадцятого вересня курс проходив у поліклініці медогляд, і син попросив її принести йому туди зошит. У поліклініці їй впало в око, що група хлопців, які тільки-но спускалися сходами, чомусь кульгають. Серед них був і її син. Звичайно, мати стала з’ясовувати, що сталося. Але хлопці твердили: «Усе нормально!».
— Я, як член батьківської комісії, з початку навчального року практично щодня бувала в ліцеї, — розповідає жінка. — Допомагала докупити щось із навчальних пристосувань, в організації екскурсії для дітей брала участь, спілкувалася з першокурсниками. Не тільки мене, але й інших осіб із батьківської комісії насторожило те, що другокурсники дуже часто крутяться біля наших хлопців, хоча в адапційний період так не має бути. Поговорили про це з командиром роти, він доклав керівництву про нашу стурбованість начальникові ліцею. Але коли я побачила в поліклініці чотирьох кульгавих хлопців, до мене відразу підкралася думка, що вони постраждали від «виховання» старших. У ліцеї потім почали пояснювати, що хлопці могли натерти ноги під час проходження курсу молодого бійця, який у них закінчився п’ятого вересня, що синці на ногах могли утворитися в момент виконання певних фізичних вправ. Усе це неправда! У мого сина після повернення з літніх таборів не було ніяких тілесних ушкоджень! А тут, до того ж, вони з’явилися не у всіх, а тільки в старост груп.
Отож, ця мама зібрала групу батьків, і ввечері того ж дня, у відведений час для зустрічей, вони підійшли до КПП із наміром прояснити ситуацію. Жінка стверджує, що зі спального крила будівлі вони чули крики. «Наших б’ють!» — вирішили мами з татами й почали прориватися через пост чергового.
— Діти вже спали, коли батьки першокурсників улаштували цю нічну перевірку, — пояснює начальник ліцею полковник запасу Володимир Поляков. — Мені розповідали, що вони перед цим три доби чергували біля ліцею, чи то очікуючи, чи то провокуючи конфлікт між старшим і молодшим курсами. Про позаштатну ситуацію мені доклав командир роти першого курсу, котрий чергував. Я довірив йому залагодити непорозуміння, сам не став втручатися. Але на ранок стало відомо, що обурені батьки забрали своїх дітей, щоб провести медичний огляд. Невеликі синці кількаденної давнини виявили на трьох ліцеїстах, двоє скаржилися тільки на те, що на них морально тиснули. Але походження тих синців спірне. Можливо, вони одержали їх, займаючись рукопашним боєм. Самі хлопці говорять, що їх ніхто не бив.

«Мобільні телефони ліцеїстам видають по п’ятницях, на десять хвилин»
Яких тільки комісій і перевірок з того часу тут не проведено! І з Міністерства оборони, і з обласного управління освіти. Питання перебуває під контролем голови облдержадміністрації Олександра Удовіченка. Уповноважений Президента України з прав дітей Юрій Павленко знайшов час особисто побувати в Кременчуцькому ліцеї. Ситуацію зараз досконало вивчають правоохоронні органи. Прокурором міста порушена кримінальна справа проти двох ліцеїстів за нанесення побоїв і знущання, що передбачає покарання від накладення штрафу до виправних робіт строком до року. Поки що розслідуванням займається Автозаводський райвідділ міліції, а начальник ліцею Володимир Поляков тимчасово відсторонений від виконання своїх обов’язків.
— Якби начальник призначив службову перевірку за виявленими нами фактами, провів після цього педагогічну раду, обговорив проблему разом із батьками, ми, можливо, не стали б скаржитися, — говорить батько ще одного з потерпілих. — Тепер він телефонує нам і просить відкликати заяви, обіцяючи натомість, що наші діти після цього «будуть у шоколаді». На нас тиснуть із боку наближених до нього осіб. Але ми домагатимемося справедливості. Не можна допустити, щоб середній навчальний заклад, нехай і з поглибленим вивченням військовий справи, перетворився у виправно-трудовий табір. Діти повинні одержувати в ньому нормальну шкільну освіту, а не служити в армії з її найгіршими традиціями. Чомусь у ліцеї дітям видають мобільні телефони всього на десять хвилин, по п’ятницях. Хоча в статуті записано, що ними заборонено користуватися під час навчального процесу. Що значить, якщо п’ятнадцятирічна дитина не має зв’язку з батьками? Так її куди завгодно можна направити, можна залякати так, що вона усього боятиметься. Ліцеїсти вчаться на базі Кременчуцького педучилища, але їм чомусь не дозволяють навіть булочку купити в їдальні цього закладу. Начальник говорить, що там неякісна їжа. Але як же тоді студенти училища харчуються? Нашим дітям підвозять туди булочки в сміттєвих пакетах і воду на приватному автомобілі.
— Харчування в ліцеї — особливий біль батьків, — підхоплює інша з моїх співбесідниць. — У деяких від авітамінозу шкіра на руках почала злущуватися. Хлопці скаржаться, що постійно голодні, хоча й годують їх п’ять разів на день, але фруктів не бачать. Чомусь навіть яблук їм не можна передати. Води не напиваються, тому що кулери постійно порожні…
Незадоволені батьки причиною ситуації, що склалася, називають авторитарний стиль керівництва Володимира Полякова. Тому, мовляв, і плинність кадрів у ліцеї висока. Тільки за останній рік з нього звільнилося п’ять офіцерів. Як наслідок, не вистачає людей щоб забезпечити нормальний навчально-виховний процес. На ніч, наприклад, лише один черговий залишається майже із сотнею підлітків, не рахуючи сторожа.
Пенсіонерка Катерина Титар, котра проживає поруч із ліцеєм, теж зазначає, що там немає порядку.
— Хлопці і матюкаються, і б’ються, і через паркан лазять по горілку й сигарети, — говорить вона. — Я б карала тих батьків, які погано виховують своїх дітей.

«Коли я запитував потерпілих, чи били їх другокурсники, вони мовчали»
Зовсім по-іншому пояснюють ситуацію батьки й родичі другокурсників, а також колишні випускники ліцею, які зібрали 28 вересня журналістів для того, щоб донести громадськості свою правду й захистити честь навчального закладу та його начальника. Загальна думка присутніх зводилася до того, що все, що відбувається — не що інше, як чиєсь бажання змістити з посади Відмінника освіти, офіцера Полякова, і заволодіти ліцеєм, річний бюджет якого становить 7 мільйонів гривень. Висловлювали також особисті думки, що це політичний піар перед виборами, у який втягли дітей.
— У мене два племінники навчаються тут: один на першому курсі, інший, якого обвинувачують у побитті, — на другому, — розповідає Микола Король, офіцер у відставці. — Оскільки їхні батьки живуть далеко, ми із дружиною часто відвідуємо хлопців, а якщо отримають звільнення на вихідні, забираємо до себе. Обидва хлопці серед найкращих. Старший був командиром відділення, зараз став заступником командира взводу. Ні один, ні інший ніколи не скаржилися, щоб їх хтось кривдив. Ну, хіба що сержанти іноді змушували щось принести. І тут, приїхавши на з’ясування НП, я чую від групи розлючених батьків першокурсників: «Ваш племінник бив наших дітей!». Після таких обвинувачень він потрапив до лікарні з гострою тахікардією. Але де докази його провини? Курсант, якого племінник нібито «виховував», відмовився від своїх слів. Зрозуміло, що всі пояснювальні, так званих потерпілих, писалися під батьківську диктовку.
Мама іншого юнака, проти якого порушена кримінальна справа, категорично заявляє, що її син не міг бути причетним до побиття, оскільки в той час, коли, як визначила судмедекспертиза, утворилися синці на тілі потерпілих, він перебував на лікарняному.
— Сюди багато хто хоче потрапити, тому що тут процес підготовки до майбутньої професії на дуже високому рівні, — розповідає мати колишнього випускника ліцею Ірина Захожа. — Мій син зараз навчається в Одеській військовій академії, відмінник, і дуже пишається тим, що закінчив Кременчуцький ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою. Щорічно 85 відсотків випускників ліцею вступають до вищих військових навчальних закладів. Я знаю, що багато випускників називають Володимира Юрійовича не інакше як «батя», й із задоволенням приїжджають до нього на зустрічі. Але комусь, напевно, вигідно, щоб тут був безлад. Тут одна правозахисниця відкрито заявляє: «У нас є ким замінити Полякова».
Після всіх негативних висловлень на свою адресу Володимир Юрійович має пригнічений вигляд. Однак його пояснення не зовсім переконливі.
— Ніхто з батьків до тринадцятого вересня не звертався до мене зі скаргами на те, що їхніх дітей хтось тут мучить, хоча на початку навчального року на зборах я просив не мовчати, виявивши хоча б подряпину в дітей, — розводить він руками. — І в медпункт ліцеїсти зверталися тільки із приводу простудних захворювань. Ми ж просили батьків також не втручатися в навчально-виховний процес, оскільки в ньому існують свої нюанси. Наприклад, методика стройової підготовки передбачає проходження шеренгами, і офіцери пропонують другокурсникам спостерігати за першокурсниками, оскільки випускники ліцею повинні вміти оцінити як рухається стрій. Мене звинувачують і в тому, що ліцеїсти, навіть дівчата, беруть участь у кросах на сорок два кілометри нарівні з дорослими. Це говорить лише про гарну фізичну підготовку дітей. І де ви ще побачите, щоб у подібному ліцеї кожний курсант мав особисту навчальну зброю?
— Усе це добре. Але цікавить інше: існує армійська «дідівщина» у загальноосвітньому навчальному закладі чи ні? – прямо запитали журналісти у начальника ліцею.
— «Дідівщина» і знущання є скрізь — у будь-якій школі, у будь-якому трудовому колективі. Суспільство влаштоване так, що в старших виникає бажання принизити молодших. Тому я не можу на сто відсотків стверджувати, що в ліцеї «дідівщини» немає. Хоча мені ніхто не скаржився на побиття. А коли я запитував потерпілих, чи били їх другокурсники, вони мовчали…
Втім, Володимир Юрійович, напевно, знає про місце в ліцеї, де забіяки можуть виробляти все, що хочуть. Це підсобка, у якій немає відеокамер. Тоді який сенс був установлювати їх у коридорах? Темні справи звичайно робляться поза сторонніми очима…

P.S. 25 жовтня обласна комісія з вивчення ситуації в Кременчуцькому ліцеї з посиленою військовою підготовкою ознайомила його директора, полковника Володимира Полякова, з висновками своєї роботи і повідомила, що контракт з ним буде розірвано достроково.

Ганна ВОЛКОВА («ФАКТЫ»)
для «Вечірньої Полтави»